По закінченню сезону президент гандбольного клубу ВДПУ (ВІННИЦЯ) - Михайло Іванович Паньків дав ексклюзивне інтерв'ю тижневику "Вболівальник".
Я виріс в селі Головецьке, що на Львівщині. Мальовниче село розташоване в центрі карпат, під горою Маківка, на вершині якої проходила лінія фронту першої світової війни. Там полягло чимало січових стрільців.
Закінчив місцеву ЗОШ. Пощастило, адже школа біла 10-річна. На високому рівні проводилась робота з патриотичного виховання молоді. Гірська місцевість кувала характер і волю, виховувала юне покоління на бойових традиціях наших дідів і прадідів.
Смерть близької людини.... Для родичів померлих - це найбільший стрес у їхньому житті, адже нестає люблячої матері, батька, сина, дочки, чоловіка, дружини.... Життя розділяється на 2 половини: до та після трагедії. Ти усвідомлюєш, що більше ніколи не почуєш рідний голос, не візьмеш за теплу руку, не буде обійм та поцілунків.
«На похорони» мають старші люди. Вони збирають на «чорний день». І не витрачають. Хіба що молодим можуть позичити. На життя… Бо на своєму заощаджують…
«На похорони» - не завжди для того, аби легше було тим, хто залишиться. А щоб самому лежати «не гірше за сусіда»… Хтось смерть чекає, хтось молиться… А хтось мріє про гарне прощання із собою, і ходить на свою могилу на П’ятничанах. Уже з підписаним пам’ятником і портретом – без дати смерті. На своєму місці квіти поливає... Така собі земна турбота про майбутнє душі. Ще тільки не говорить про себе у минулому часі…
Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України
За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю постановляю: